(044) 362-30-59
,
(067) 917-77-46

Провідні газети міста Києва...

Спогади щодо київської преси описує Григорій Григор'єв у своїй книзі "У старому Києві". 

"Дві провідні газети обслуговували киян, що цікавилися громадсько-політичним життям: "Кіевская мысль" і "Кіевлянин". Але ж таких читачів було малувато. Було багато вчителів, студентів, яких зовсім не цікавили газети. 
"Кіевская мысль" і "Кіевлянин" задавали тон. Перша вважалася газетою ліберального напрямку, друга - одверто монархічною. Працюючи в управлінні Південно-Західної залізниці, я почав більш-менш регулярно слідкувати за цими газетами. Можливо, завдяки моїй політичній неграмотності, непевній уяві про лібералів, я не помічав істотної різниці між обома газетами. Пізніше, коли ці газети закінчували своє існування, вони справді були зовсім схожі одна на другу. У всякому разі, нічого революційного я в "Кіевской мысли" не знаходив, хіба лише, що тон статей був коректніший, м'якший. В театрах для працівників редакцій газет виділялися постійні окремі місця. Батько якось мені показав ці місця, і я увечері побачив рецензентів "Кіевской мысли" і "Кіевлянина", що сиділи у другому ряді і доброзичливо розмовляли. На моє питання, яку київську газету читають робітники залізничного депо, де робив удень батько, він відповів: 
-Ніяку. Про робітниче життя там не пишуть. ... 

Існувала газетка, яку читали широкі кола киян, навіть малописьменних. Це була "Южная газета" чи, як її називали всі, "Южная газета - копейка". У кожному номері увагу читачів зверталося переважно на місцеві події, в легковажних статтях вміщували часом матеріали, засновані на плітках і вигадках. Тон газети вражав надзвичайною розв'язністю, і це здавалося багатьом вільнолюбством і геройством. У дитинстві я читав у газетах, які траплялися, рецензії на вистави. Але таких рецензій, якими пригощали читачів "Копейка", я більш ніде і ніколи не зустрічав. 

В опері наново поставили "Кармен". Газетка відгукнулася приблизно такою нотаткою (я добре її запам'ятав ): 
"Як це бувало вже не раз, нашій газеті безкоштовного місця не дали. Але ми так цікавилися музикою, що придбали квитка. Заграв оркестр. Розпатланий, розкуйовджений маестро свердлив повітря дубовою палицею. Піднялася вгору завіса-і почалася веремія! Солдати - типові київські візники, лише переодягнені. Дівчина розшукує Хозе. Не знайшла. Солдати прохають заходити частіше. Коли з'явився Хозе, його начальник Цуніга розповів: "Тут тебе білява шукала..." Звідки офіцер про це знає, коли його не було на сцені! Припустимо, театр не винен,-так написав Бізе. Композитор наплутав, київський театр і не намагався розплутати. У нас нема часу лізти в дрібниці. Що можна сказати про прем'єру? Каші наварили крутої. Глядачі, йдучи після вистави, хором співали: "Плакали наші грошики!" 

"Южная газета" в кожному номері друкувала підвал чергового "душещипательного" роману. В неї був добрячий постачальник такого чтива - Іван Нерадов. Його роман "Рабы страстей" бентежив обивательські жіночі серця, починаючи від покоївок і швачок, кінчаючи жінками цукрових магнатів. Артисти, що нічого не читали, захоплювалися рядками нерадовського бульварного творіння.

Годині о п'ятій з'являлася в продажу "Вечерняя газета", що мала популярність майже таку, як і "Копейка". "Вечернюю газету" прозивали дочкою "Киевской мысли" і близькою родичкою "Копейки". Правда, пізніше в останньої з'явився новий конкурент "Газета-копейка", "Южная" зберігала свою першість: вона була розв'язніша від інших газет, і, головне, до неї звикли численні читачі. Програми театрів з докладними рецензіями та інформацією друкував "Киевский театральний курьер". Мені цей журнальчик дуже подобався. Він уміщував програми не лише постійно діючих усіх київських театрів, але й аматорських вистав, що періодично влаштовував клуб прикажчиків та інші організації, часто з благодійною метою, щоб легше одержати дозвіл від поліції. Цікаво, що здебільшого аматори ставили українські п'єси. Комплект "Курьера" дає досить повний літопис київського театрального життя. Видавець журнальчика Сахнін мав невелику друкарню і спеціалізувався на друкуванні афіш і оперних лібретто. Можна йому віддати належне: лібретто складалися знавцями справи і докладно подавали зміст опер з текстом основних арій. Київська опера за умовою з видавцем розповсюджувала серед глядачів лібретто, видані Сахніним. З ним конкурував інший підприємець С. М. Бугославський, що теж почав видавати лібретто, дешевші за ціною, іншого формату, з текстом більш стислим, їх продавали біля театру найняті для цього підлітки, коли публіка збиралася на чергову виставу. Хлопчиків не раз вигоняли, а то й лупцювали, за проханням Сахніна, театральні службовці, та нічого не допомагало. Низенький, рухливий, у незмінному пенсне, Бугославський тут-таки керував продажею. У 1917 році я познайомився з ним. Дуже здивувався, коли почув, що Бугославський особисто складав лібретто і за свій рахунок друкував "з любові до мистецтва". Доходів реальних від лібретто він не мав, більше докладав і все ж писав далі і друкував свої твори. Велика комора в його квартирі на Інститутській була заставлена тюками нереалізованої продукції. 

Старі газети пізніше скуповували за дешевшою ціною різні крамарі, збували на базарах. Взагалі газети спродувалися досить помірно, незважаючи на енергійні вигуки і запрошування з боку продавців. У ті часи газетних кіосків було обмаль,-нараховувалися одиниці, і то в центрі. Продавали з рук на розі вулиць. Можна було ще зустріти офіціальні видання, як "Губернские ведомости" або якісь церковні газети, та ними мало хто цікавився..."